таємниця загубленої ракетки 3z252y

ТАЄМНИЦЯ ЗАГУБЛЕНОЇ РАКЕТКИ Пінг-понг

автор Енцо Петтінеллі

SMASHWORDS EDITION

* * * * *

Copyright © 2012 di Enzo Pettinelli

Дякуємо за те, що скачали цю книгу. Всі авторські права на неї захищенні. Надається право лише для персонального користування. Продаж та розповсюдження заборонені. Якщо вам сподобалася ця книга, просимо заохотити ваших друзів придбати її копію на Smashwords.com, або через розповсюджувачів онлайн книг. Якщо вас зацікавить автор і ви хочете дізнатися про інші його книги, можете скористатися ось цим посиланням: www.ping-pong.org

* * * * *

Переклад книги: Олександр Язловецький.

За редакцію ebook дякуємо Ніколя Фалаппа.

За надання ілюстрацій дякуємо видавничій групі TRESEI.

ЗМІСТ

Вступ Таємниця загубленої ракетки Відомості про автора

Філософічний профіль

«… твоє тіло єдине та неповторне. Подібно і твій розум. Те саме відбудеться і з твоїм стилем гри, коли ти пробуватимеш бути самим собою. Коли ж тобі вдасться бути самим собою, противник не зможе ніколи зрозуміти твій стиль гри». Думаю, що саме ці слова є посланням цієї малої книги «Таємниця загубленої ракетки» Енцо Петтінеллі. Захоплення настільним тенісом, допомагає Марку дізнатися про речі набагато важливіші. «Будь самим собою!» Чемпіон – це не найкращий стиль гри підібраний на комп’ютері, але особистий стиль гри, який є оригінальним та неповторним. Спорт стає філософією життя, в якій стиль гри гармонічно поєднується з зусиллям здобування власної тотожності, оригінальності та неповторності. Хлопець змушений пройти цей шлях не без зовнішньої підтримки, але це можна зробити ще легше, коли вдається займатися своїм захопленням. Велике повчання присутнє в так малій книзі. Це повчання зовсім протилежне сучасним тенденціям, які заохочують прикривати пусту ідентичність, наслідуючи жести чемпіона, співака, актора… Вони переконують, що це того варте і що саме тоді тобою почнуть захоплюватися інші. Тобто, зовнішні прояви мають більше значення ніж сенс самого буття...

Вміння бути самим собою - це не подарунок природи, але наслідок зусилля і особистої дисципліни, як у спорті так і у житті. На жаль, наші діти і підлітки виховуються в культурі де панує правило «усе і одразу». Де без жодного зусилля, вистачить нажати на кнопку і стати чемпіоном, щоправда лише на моніторі. Ця книжка передусім заохочує читати пробуджуючи цікавість. Вона змушує перебороти лінь, яка нас обмежує до слухання та переглядання зображень. Ця книжка ставить запитання, змушує думати щоб зрозуміти повчання приховане в цих оповіданнях і в кінці кінців дати йому свою оцінку. Спорт представлений тут не як зусилля спрямоване для осягнення першості над іншими будь-яким коштом, але як щось, що виховує чемпіонів, але лише в гармонії з людською особистістю, яку не можна зрадити заради успіхів. Щоб стати чемпіонами настільного тенісу, не потрібна магічна тенісна ракетка, але постійне крокування вперед, яке з

одного боку коштує фізичних зусиль, з іншого ж є шаленим захопленням. Також, для того щоб стати самим собою, тобто, особистістю повноцінною та неповторною, потрібні щоденні зусилля, котрі не шукають магічної допомоги, яка вводять на якийсь час в ілюзію обману і пізніше знищує. Дивлячись на море, ми бачимо паруса, «які прямують кожен у своєму напрямку». І все ж таки, той самий вітер, та ж сама життєдайна сила, дозволяють кожному прямувати своєю дорогою.

На підставі досвіду свого власного життя, Енцо Петтінеллі, хотів пояснити на чому полягає мудрість, яка супроводжувала його у спортивній кар’єрі чемпіона настільного тенісу та людини з неповторною, багатою особистістю. Саме бажання переказати якесь повчання, змушує писати книги. Добре було б, щоб батьки та вихователі скористалися допомогою запропонованою їм автором, щоб вміти знайти діалог з дітьми та підлітками, які захочуть навчитися альтернативному способу думати та жити, як у спорті, так і у житті.

Вікторіо Менкуччі – Доцент філософії.

«ТАЄМНИЦЯ ЗАГУБЛЕНОЇ РАКЕТКИ»

Марко прогулюється по морському березі. На дворі липень, друга половина дня і надзвичайно чудова погода. Сонячні промені обпікають, але одночасно свіжий вітерець охолоджує. Після численних місяців у школі, це саме те що йому потрібно. Марко спостерігає за морем та парусами, які прямують кожен у своєму напрямку. Здається, що кожен човен рухається завдяки іншому вітру. Марко не розуміє як це відбувається.

Несподівано до нього долинає шум та оплески юрби. Прямо на піску біля бару у колі стоїть юрба людей. Важко побачити те, що відбувається всередині натовпу, проте цікавість перемагає. Він підходить, знаходить у юрбі шпарину і з труднощами протискається всередину. В центрі натовпу знаходиться тенісний стіл. По одну сторону стола знаходиться міцний статурою чоловік з густою бородою і довгим волоссям вік якого важко одразу відгадати. Марко почув, як інші називали його «Капітаном». З іншої сторони столу знаходився молодий юнак, який завзято відбиває подачі чоловіка. Хтось поряд каже, що юнак є чемпіоном закладу “Пальома”.

Капітан – старий морський вовк, який завжди захоплювався настільним тенісом. Він мав також прізвисько «Чемпіон семи морів». На своєму човнікатамарані він побував у різних країнах на різних пляжах світу. Там він провів безліч турнірів на різних тенісних столах та в різноманітних умовах. Особливо захоплюючі турніри відбувалися коли дув вітер. Капітан умів так вдарити тенісний шарик, що той на мить віддалявся від столу і тоді несподівано, ніби завдяки магії, повертався на половину столу суперника з вражаючим ефектом підступного рикошету. Влітку, капітан завжди повертається в місто своїх спогадів. Припливає на катамарані, причалює до берега, шукає найкращих гравців, виграє і відпливає геть з вітром. В цих сторонах, його завжди очікують.

Спершу збираються для тренування, потім на спеціально організованих турнірах визначають переможців, які зіграють партію настільного тенісу з капітаном. Існує легенда, яка ніколи не була підтверджена самим капітаном, але не дивлячись на це, багато хто був готовий навіть присягнути, що нібито під час вечері той сказав: тому хто виграє, я готовий віддати у подарунок мій катамаран, який називався «Есмеральда». Капітан – тип дуже замкнутий і таємничий. Інколи розказує різні історії про шторми та невідомі острови. Його завжди супроводжує мовчазна жінка з довгим білявим волоссям і таємничою посмішкою. Ніхто ще не чув її голосу. На його незначний знак вона завжди з усмішкою була готова принести рушник, стакан води чи те, що він потребував … Турнір закінчився і капітан знову виграв. Його противник, молодий юнак, стоїть оточений своїми друзями з сумним але не з розчарованим виглядом, тому що відчуває, що це була незабутня мить. Капітан поплескує юнака по плечу, прощаючись махає присутнім рукою і віддаляється в сторону моря де його очікує білий катамаран.

Марко повертається до дому і розказує про все своїм батькам. Видно що він дуже схвильований. Не має однак відваги розказати їм і про те, що також і він хотів би зіграти турнір настільного тенісу з капітаном. Розуміє однак, що він ще дуже малий. Звісно Марко уміє грати настільний теніс, хоча не так добре як учасники турніру. Він відчуває всередині сильний потяг до цього виду спорту. Ще ніколи раніше, він не переживав подібних почуттів.

Батько здивований і задоволений його розповідям. Розказує йому про дядька Антареса, який відправився в Австралію коли мав лише двадцять років і ще не так давно писав звідти листи майже кожен другий рік. Дядько – це родич трохи забутий, який мав свої захоплення і фантазії і про якого вдома не дуже охоче розмовляли. Батько розказує Маркові, що одне з найбільших захоплень дядька був настільний теніс. Ніхто не міг його перемогти. Свого часу він навіть став чемпіоном Італії, але на жаль дядько мав багато різних захоплень. Одного разу він сам змайстрував тенісну ракетку, яку назвав «Непереможна». Він зробив її в майстерні, яка займалася скрипками.

Батько пам’ятає, що той зробив її з чотирьох шарів екзотичного і дуже старого дерева, знайденого десь на даху старого будинку. У Марка засвітилися очі. «Де зараз знаходиться ця ракетка? Він її забрав з собою? – запитав він. Батько відповідає: «Ні, напевно ні, перед поїздкою він думав про багато інших речей. Здається, близько десяти років тому, я десь бачив її, але на жаль, не знаю де вона знаходиться зараз. За цей час ми встигли переселитися у новий будинок. Можливо вона згубилася». «Це неможливо, ми повинні знайти її» - викрикнув Марко.

Батько трохи таємничий. Розуміє, що знайти ракетку зараз, це річ майже неможлива. З іншої сторони, не хоче знеохотити сина. Розказує далі, що ракетка мала дві гуми, які напевно вже зіпсувалися. Дядько купив їх десь в маленькому магазині в Осака, де старий японець, виготовляв запчастини з гуми на замовлення. Можливо, таємниця його перемог полягала саме в цій гумі, яка вже давно знищена. Марко однак не знеохочується, каже: «Напишемо до дядька листа». Батько задумався. Марко ривком кинувся до крісла на якому сидів батько, вхопився за його руку і з благальним поглядом спитав: «Що ми можемо зробити?». Батько розуміє, що мрію не можна нищити, краще дати їй трохи часу, тому вголос каже: «Поштову адресу дядька має наша мати», а сам думає, що відповіді не буде жодної. «Тенісну ракетку, ми підемо шукати разом після відпустки до нашого старого будинку де залишили усі старі та мало потрібні речі». Марко аж підстрибнув з радості: «Скільки часу ще чекати? Мені вона потрібна вже зараз». Батько засміявся і після паузи каже: «Я думаю, ти не хочеш нам перервати відпустку через цю ракетку. До того ж, якщо гума на ній вже знищена, вона буде зовсім непридатна для тенісу». «Гуму ми можемо купити, в магазинах можна знайти великий вибір», відказує Марко. На що батько: «Дорогий Марко, дядькова ракетка без оригінальної гуми, не буде вже тією самою; це те ж саме, якби ти хотів надіти мою одежу, щоб стати дорослим, розумієш? В кожному разі, одразу напишемо листа дядьку. Коли повернемося пошукаємо ракетку і постараємося зрозуміти секрет гуми».

Марко швидко підводиться і біжучи до мами голосно кличе: «Мамо, мамо, мені потрібна поштова адреса нашого дядька, який живе в Австралії, тому що я йому хочу написати листа». Мати, яка аж налякалася спочатку, вже спокійніше відповіла: «Ти думаєш, що я беру адресу дядька-дивака з собою навіть коли їду у відпустку?». Марко здивувався: «Чому дивака? Він був чемпіоном з настільного тенісу!». На що мати вже ніжніше відповіла: «Усі чемпіони трохи диваки і мені здається, що вже і ти знаходишся на тій самій дорозі!». Ці слова однак додали йому відваги. Дядько Марка і рідний брат мами, були великими друзями. Коли той відправився у подорож, вона також за ним дуже сумувала. Мати пам’ятає, що дітьми вони пережили разом багато пригод. Мати пригортає Марка, цілує його і каже щоб той не переживав. «Коли повернемося з відпустки зробимо усе можливе. Думаю, що дядько, який все-таки був дуже добрий до усіх, зможе допомогти також і своєму племіннику». Але в цей час мати боячись розчарувати його, якщо відповідь не прийде, додає: «Хто знає чи він ще проживає в Австралії, чи може де в якому іншому місті світу».

Марко решту канікул, провів відвідуючи турнірні матчі, в яких брав участь сам капітан, завжди впевнений, міцний і непередбачуваний. Щодня Марко знаходить час щоб грати теніс і тренувати тенісні технічні жести. Він зрозумів, що на морі завжди існує трохи вітру, тому тенісний м’яч не завжди летить туди куди його вдаряють. Під час ігри, потрібно слідкувати за напрямом вітру на своєму тілі і вирішувати куди його краще скеровувати. Потрібно вирішувати одразу, тому що подуви вітру кожного разу інші. Можливо саме в цьому полягає секрет успіхів капітана. Напевно він розуміється на подмухах вітру.

Марко часто задумується над технікою гри і розуміє, що її потрібно досконало вивчити: «Якби повернувся мій дядько, я впевнений, що він міг би виграти в капітана. Чому він дивак і вдома про нього ніколи не згадують?». Поміж мріями, планами і грою у настільний теніс час швидко минає. Сімя Марка повертається додому. Перша річ, яку той робить навіть не відкривши валізи, це кидається до столу у своїй кімнаті і починає писати лист дядьку. І хоч ніколи не мав нагоди познайомитися з ним особисто, вважає його за свого друга. Пишучи без перерви, він розказує дядьку історію пережиту на морі. Розказує йому всі свої мрії, про які не згадав навіть батьку чи друзям. Запитує його в чому полягав секрет його магічної ракетки і адресу в Осака, де він замовив для неї гуму. Марко хоче знати, яку саме гуму повинен він замовляти, щоб та була така ж як на ракетці дядька. Заклеює листа, підписує адресою яку отримав від матері і на почті приклеює марки. Після цього, вкидає листа до поштової скриньки.

Минають дні. Марко записується до найкращого клубу у своєму місті. Бере участь у спільних навчаннях та приатних уроках і розуміє на скільки важлива рукоятка ракетки. Інструктор повчає: «Коли стискаєш ракетку, уяви що ти тримаєш у руці ластівку, якщо стиснеш міцно, вона задихнеться, якщо ж триматимеш дуже легко, вона полетить геть». Марко розуміє, що він вже грає краще, передусім відчутна краща швидкість. Швидкість йому дається легко. Бачить, що також інструктор ним задоволений і завжди про нього гарно відзивається.

Інколи думає: «Коли матиму магічну ракетку, здивую усіх». Звісно, що вже рідше про неї згадує, але щоразу коли повертається до дому запитує: «Прийшов лист від дядька?». Одного разу мати відповіла: «Так, прийшов!» і пробує його затримати, але Марко вже біжить у свою кімнату. На столі лежить лист, який він вислав дядьку. На ньому багато різних печаток, але найвиразніша та, яка інформує: Адресат невідомий! Марко сідає і почуває себе загубленим. Думає: «Може це жарт дядька?». Відкриває лист і впізнає свій почерк. Навіть не зауважив, як дві великі сльози падають на папір.

Цей лист, подібний до великої хвилі, яка прийшла аж з Австралії, щоб розбитися об його ступні з усіма її мріями. Він розчарований. Падає на ліжко і починає тихо плакати. Мати входячи сідає поряд на ліжко. Вона знає, що він не належить до тих хто часто плаче тому не хоче, щоб він почував себе ніяково. Пригладжуючи йому волосся, каже: «Нічого дивного, це трапляється з усіма. Усі інколи плачуть». Під час обіду уся сімя роздумує як вирішити цю проблему. Матері приходить ідея написати на ту саму адресу до портьє. Батько обіцяє написати листа. Він додає: «Дядько не належить до тих, кого важко зауважити. Напевно встиг з усіма подружитися. Хтось мусить знати куди він відправився». Потім додає: «Наступні субота та неділя, підемо усі до старого будинку і навіть якщо нам прийдеться його зруйнувати, ми знайдемо ракетку». Потім дивлячись на сина, знову додає: «Якщо вона дійсно магічна, то так як чарівним способом зникла, так само чарівним способом повинна і зявитися».

Марко, не в змозі щось сказати, але старається бути радісним. Такі пригодницькі плани йому одразу сподобалися і так як не любив сидіти без діла, звісно що на них охоче погодився. Ось і готовий лист. Марко береться його вислати. В суботу їдуть до старого будинку з усім необхідним знаряддям: рукавиці, дриль і інші столярські інструменти необхідні для того щоб знищити усі можливі перешкоди. Два дні швидко минають. Марко знайшов свого деревяного коня і вудку, на яку колись впіймав форель через яку потрапив аж до води так завзято старався її витягти і жодною ціною не хотів відпустити. На щастя, тоді втрутився батько. Знаходить також і повітряного змія, який з великими труднощами піднімається зараз в повітря. Ракетки на жаль ще не знайдено, але пошуки все одно принесли задоволення. Ввечері вони їдять надворі. Марко жбурляє камінням до ставу. Зауважує, як гарний захід сонця. Пригадує, що вже бачив все це, коли ще маленьким часто бував у дідуся і бабусі. Коли повертаються до дому, обіцяють собі, що наступну неділю знову присвятять операції: «загублена ракетка».

Тим часом Марко тренується, робить часто гімнастику, робиться сильнішим і росте прямо на очах. Тренер, якого втаємничив у справи батько, знав як допомогти Марку.

Одного дня, коли зауважив, що той переживав кризу, так як йому не вдавалося грати так як він хотів би, завів з ним розмову, яка змінила його життя. Тренер запитав: «Ти хотів би стати копією іншого гравця?», на що Марко відповів: «Звісно, що ні!». Тренер продовжив: «Якщо будеш спостерігати як грають інші і будеш лише їх копіювати, твоє майбутнє, це копія чи краще колаж інших гравців». Марко запитав: «Що ж мені робити? Я не хотів би ставати чиєюсь копією». Тренер поглянув на Марка і сказав: «Поглянь на інших хлопців навколо. Чи у них такі ж руки і ноги як у тебе? Чи вони мають такі самі очі?». Марко відповів: «Ні!». «Ось бачив – продовжував тренер – фізично ти єдиний і неповторний. Подібно і з твоїм розумом. Подібно буде і з твоїм стилем гри, коли ти пробуватимеш бути самим собою. Коли ж тобі вдасться бути самим собою, противник не зможе ніколи зрозуміти твій стиль гри». Марко зацікавлений питає далі: «Як же я зможу грати краще, коли не буду наслідувати кращих від мене?». Тренер: «Ти повинен наслідувати і спостерігати за ними, тому що рано чи пізно тобі прийдеться з ними заграти, але твої рухи, твоя гра мусять бути інакшими: не кращими, не гіршими, а саме твоїми». Марко: «Так, розумію…». І далі уважно слухає тренера. Тренер: «Ти повинен думати розумом, але слідувати серцю. Будь уважним тому, що тобі кажу: я не розумію під цим чисто інстинктивну гру буз жодного контролю, чи гру контрольовану розумом подібну до робота, я кажу про гру яка слідує серцю. Такої гри на жаль, я не можу тебе навчити, ти сам це повинен відчути». Марко залишається зачарований словами тренера. «Якщо ти не можеш мені в цьому допомогти, то хто може?» запитує далі, на що тренер відповідає: «Це твій духовний розвиток! Твій противник це не ворог якого потрібно перемогти. Звісно ти повинен зосередитися на його стилі гри, але приязнь чи ворожість чи мускули твого противника – це речі другорядні».

Минають дні. Марко купує нову ракетку і постійно грає в теніс. Щораз більше його оцінюють у клубі. Певного дня, під час гри у теніс, Марко відкриває найближче до себе вікно.

Сильні подуви вітру вриваються всередину, але він це зробив навмисне, тому що хоче спробувати секретну подачу Капітана: хоче відправити тенісний шарик навпроти подмухові вітру, щоб та опісля повернулася на половину столу противника. І ось у певен момент, Марко посилає тенісний шарик в сторону вікна. Шарик якусь мить, здавався нерішучим, а потім вилетів через вікно на дорогу, налякавши стареньку бабусю, пролетівши її перед самим носом. Марко зніяковілий просить в неї пробачення і закриває вікно.

Проходить ще трохи часу. В колишньому будинку Марко з батьками знаходять багато старих речей: спущений м’яч, скакалка і багато іншого. І ось нарешті приходить так довго очікуваний лист з Австралії. Одна з марок найбільш виразніша, на ній зображений кенгуру. Не має сумнівів, він просто з Австралії. Батько з мамою уважно за ним спостерігають. Марко відкриває лист: «Дорогі друзі… - це пише саме портьє – дядько Марка, кілька років тому, подружився з китайським консулом Дінг-Санг і коли тому уряд наказав повернутися у Китай, відправився з ним. Вони відправилися у напрямку Манджурії. Мої вітання». Марко одразу занурюється у свої фантазії: «Хто його зна. Китайці, найсильніші у світі гравці настільного тенісу. Можливо дядько, зрадив їм якийсь зі своїх секретів, можливо саме тому туди і відправився». Незадовго, наступний лист вже готовий для відправлення. Напрямок: Головне консульство Пекіну, пану Дінг-Сангу. З новим ентузіазмом, Марко знову повторює всю свою історію і свої прохання. Також питає його, чи випадково його дядько не знаходиться в Китаї саме тому, щоб учити китайців настільного тенісу? У клубі Марко став одним з найкращих гравців. Фізично почуває себе дуже добре. Найбільше йому подобається, коли вдається провести довгий турнір. Коли він сам чи його противник робить помилку, Марко зазвичай засмучується, лише тому, що чим довше триває турнір, тим він захоплюючий і інтенсивніший. Через помилку, гра зупиняється… За недовго, він почне брати участь і у важливих турнірах.

Певної сонячної неділі, коли вони знову знаходилися у їхньому старому будинку, Марко переглядав свої старі підручники з початкових класів, коли випадково у скрині зауважив також річ, подібну до тенісної ракетки. Серце починає битися частіше від радості і вже не опановує бажання когось покликати. Протягує руку і не вірить своїм очам, це дійсно тенісна ракетка. Повільно витягує її з поміж книжок і наближує до очей. Великий павук, пробігає по ній і швидко зникає. Потім Марко в одну мить вже стоїть біля батьків, які прибирають щоб в саду і кричить: «Я знайшов її! Я знайшов її! Вона дуже гарна і майже нова. Моя незвичайна і магічна тенісна ракетка».

На що батько відповів: «Так, так… Я її впізнаю, це дійсно ракетка твого дядька». Марко: «Як тільки я її побачив, я вже був впевнений у цьому». Він з захопленням розглядає її, пробує як пасує до долоні, проводить кілька рухів рукою. Він вже уявляє як буде грати нею: «Я повинен її випробувати. Напевно я залишуся задоволений». Потім згадує про Капітана і голосно каже: «Зараз я вже можу зіграти партію тенісу і з Капітаном». В ніч перед найближчими змаганнями не може спати. Лежить і дивиться на ракетку, яка знаходиться поряд на столі. З часом щасливий засипає. Прокинувшись, кладе ракетку в шухляду столу, так як знає, що світло і тепло нищать гуму.

Після обіду він вже готовий. До спортзалу прибуває самий перший. Двері ще закриті, але він терпеливо чекає. Час від часу відкриває сумку, дивиться на ракетку і закриває її. Починаються змагання. Марко нікому не зраджує свої таємниці, але противник відчуває що щось сталося, тому що той легко збуджений. Марко не поспішаючи починає матч. Коли ракетка торкається шарика, чути голосний але при цьому делікатний звук, який чимось пригадує звук скрипки. Гравці біля інших столів зупиняються і розглядаючись, стараються зрозуміти звідки чути цей звук. Потім поступово наближаються до тенісного столу за яким грає Марко.

Прислухаючись краще, всі розуміють, що це різні гармонійні звуки, до того ж ракетка залишає у повітрі слід з тисячі кольорів. Всі зачаровані, все це здається казкою. Потім усі хочуть побачити ближче ракетку, хочуть випробувати її. Марко відчуває легку боязнь через таку надмірну увагу, але дозволяє випробувати її. Навіть тренер пробує заграти нею. Після цього посипалися запитання. Марко починає поволі розповідати. Розповідає про дядька, про те як знайшли ракетку, про те яким чином вона була зроблена.

Повернувшись додому, Марко розповідає про те, як що відбулося у клубі, про свої емоції та захоплення інших. Він дійсно щасливий. Знову починає розмову про бажаний турнір з Капітаном. Хоча батьки ніколи не бачили його, вони знають про нього усе. Марко вже не думає про лист. Він починає брати участь в турнірах більш важливого значення. Він стає гравцем зі своїм стилем гри і таємницею, яка його огортає. Звуки ракетки, постійно тримають його в центрі уваги. Знову приходять канікули. Марку здається, що минуло ціле століття. Він щодня думає про Капітана і майбутній турнір. Хто знає скільки морів той переплив і скільки переможних турнірів зіграв за цей час. Марко не відчуває вже жодних емоцій: гра з капітаном здається вже йому запланованою зустріччю, яка неминуче наступить. Інколи повертається і роздумує над словами свого тренера: «слідуй мотту свого серця». І ось він знову з батьками у тому ж готелі, почалася літо. Всі хто його тут знають, при зустрічі вигукують: «Як ти змінився! Як виріс!» і вже потім звертаючись до батьків: «Дійсно, як він встиг змінитися за так короткий час? Неймовірно!». Звісно, що Марку подобалися ці слова, але думками він був деінде. На наступний день, він вже знаходився біля тенісного столу. За кілька днів у цю місцевість прибуде капітан, який вже розпочав свій переможний тур і тут відбудеться турнір. Подейкують, що цього разу капітан грає ще краще. Хтось розказував, що бачив як той вдаряв тенісний м’ячик так, що той затримувався у повітрі лише на якусь мить і не зменшуючи швидкості змінював напрямок руху. Були однак інші котрі заперечували це і розказували інші версії. Важко було відрізнити реальність від ілюзії. Подібне відбувається коли прикидаєшся зі сну і те що тобі снилося, здається настільки реальним, що якусь мить у це віриш. Марко однак не піддається цим враженням і з нетерпінням чекає на можливість спробувати сили у поєдинку з капітаном.

І ось розпочинається турнір. Марко поступово перемагає усіх своїх противників. Слава про нового чемпіона і його група підтримки росте з кожним днем. Дехто навіть вже називає його малим Капітаном. Нарешті настає цей великий день. На дворі чудова погода. Марко вже на місці змагання. Ось і капітан крокує до зібраної юрби. Поряд з ним крокує мовчазна жінка з білявим волоссям. На березі славнозвісний катамаран капітана, очікує на свого господаря. Міцна і впевнена постать капітана подібна до грецької бронзової статуї. На якусь мить всі притихають і знову вибухає гамір учасників і вболівальників. Капітан наближається до тенісного столу і ставить свою ракетку на тенісний стіл. Він ще не почав грати, а вже здається грізним. Марко в цей час розмовляв з друзями а його сумка стояла поряд на піску. Поряд нього стоїть дівчина - підліток, яка не зводить з нього очей. Відчувається, що їй хотілося б підтримати якось його на дусі, але не має відваги почати розмову.

Арбітр кличе до тенісного столу двох противників: капітана і Марка. Марко схиляється над сумкою, відкриває її і несподівано вигукує: «Ракетка! Вона зникла!» Хтось з вболівальників одразу почав розказувати, що бачив якогось хлопчика, який грався поряд з сумкою і потім вийняв щось звідти, хтось переконував, що то була дівчинка. Ще хтось казав, що бачив поряд сумки хлопця з підозрілою зовнішністю.

Не зважаючи вже на розповіді очевидців, Марко гарячково думає: «Що ж далі? До робити далі?» Несподівано всі голоса притихають, на мить здається, що він залишився лише сам і якийсь внутрішній голос: «Чому ти так перелякався? В твоїй сумці є ще інша ракетка!» Марко не пам’ятає, що брав ще іншу ракетку. Вставляє руку і дійсно, там знаходиться ще інша ракетка, яку він колись купив. Марко бере її і вже впевнено іде до тенісного столу. Знову піднімається гамір юрби. Марко і капітан потискають один одному руку. Долонь капітана міцно стискає його руку, але Марко ані на мить не втрачає впевненості яка повернулася до нього.

Поряд тенісного столу дві невеликі трибуни заповнені глядачами. Багато хто сидить поряд просто на піску очікуючи на матч. Капітан уважно дивиться на Марка, потім переводить погляд на його ракетку.

Публіка починає скандувати в унісон: «Марко, Марко!». Інші ж: «Вперед малий капітан!». Ось і початок турніру. Глядачі з захопленням слідкують за грою.

З однієї сторони тенісного столу знаходиться підліток - хлопець, який ще знаходиться у пошуках себе самого. Його гра подібна до легкого лету лелеки. З іншої сторони чоловік, подібний до бурхливого моря. Він прикладає усі свої сили і на разі дає гідну відсіч. Поруч нього загадкова, мовчазна жінка з білявим волоссям і постійною посмішкою.

З іншої сторони дівчина - підліток з закоханими очима тамуючи подих слідкує за грою. На її голові сидить чудовий метелик, не зауважений ні ким з присутніх через напружену гру… Мабуть можна здогадатися яким буде закінчення турніру. Подібне закінчення буде в усіх подібних історіях. Поступово все огортають сутінки. На хвилях неподалік як і раніше похитується катамаран. На небо рясно висипали зорі і завмерли вичікуючи нового дня.

Марко з батьками повертаються до дому. Минають дні, минають місяці. Коли вже ніхто і не згадував про дядька, прийшов лист. «Мої дорогі, сподіваюся, що у вас все добре! Я врешті закинув мої подорожі по світі. Залишив спорт і пригоди. Я вирішив оселитися назавжди на чудовому острові, якого ви не знайдете на жодній карті світу. Земля цього острову забезпечує мене всім необхідним до життя. Люди тут просто чудові. З любов’ю…».

Люди кажуть… що магічна тенісна ракетка потрапила до двоє малих дітей, брата та сестри, які її залишили на фермі.

Як часто буває з дітьми, награвшись нею, вони забули її там. Відтоді, пройшло багато часу і багато поколінь, а вона ще й досі там. Вона терпляче чекає, аж якогось дня якась дитина здібна мріяти, знайде її і почне грати.

* * * * *

Відомості про автора

Енцо Петтінеллі, розпочинає грати у настільний теніс вже з 8 років. Його перші турніри відбуваються на парафії Св. Мартина у Сенігаллії. Граючи у парі зі своїм братом близнюком Джованні, вони вважалися непереможними. Енцо, як і усі інші діти грає у футбол, волейбол, баскетбол, любить плавати та кататися на ковзанах. Беручи участь у фігурному катанні на національному чемпіонаті, він здобуває четверте місце. Згодом, він зосереджується лише на грі у настільний теніс, беручи участь у турнірах націольного чемпіонату (серія Б). Він вважає, що настільний теніс можна грати у інших спосіб. Його захоплює музична ритмічність та краса технічних рухів у цьому виді спорту. Поступово Енцо не бере більше участі у турнірах і присвячує себе лише навчанню гри інших. Його перші учні, це три підлітки з середньої школи. Один з них Доменіко Убальді, став майбутнім директором “Tennistavolo Senigallia”. Ця спільнота була заснована ще у 1959. У 2010 дістає у нагороду Золоту Зірку від CONI за заслуги у галузі спорту. Після її заснування, учні починають здобувати перші титули. З нагоди святкування столітнього ювілею об’єднання Італії, двох підлітків у 1961 році, беруть участь у міжнаціональних іграх в Турині. Школа розвивалася поступово. Отець Джуліано Грассі, зробив накриття внутрішнього парафіяльного подвір’я і таким чином народився спортивний зал. Пізніше, представник спортивних товарів, який випадково зайшов у цей спортзал, побачивши численних дітей навколо самостійно зробленого тенісного столу так зворушився, що подарував їм аж три нових тенісних столи. Цей вид спорту, який базується на естетичній красі і музичному ритмі, стимулює до гри та народжує нових італійських спортсменів. Зявляються перші спонсори. Варто згадати Отелло Монтезі, який часто допомагаючи, ніколи не просив нічого в замін. З часом, спортивна спільнота досягає результатів, які забезпечують їй перше місце в Італії. Спільнота стає школою, яка гостює гравців з усієї Італії, включаючи і тих, які гратимуть чи вже грали з протилежної сторони тенісного столу.

Енцо Петтінеллі, багато разів був технічним тренером італійської національної збірної по настільному тенісу, а також в рамках співпраці, стає тренером республіки Сан Маріно. Ось деякі з його учнів: Костантіні, Моретті, Карділалі і Річчі. Вони не одноразово беруть участь у міжнародних, європейських чи італійських змаганнях. Його захоплення настільним тенісом, надихнуло режисера Клаудіо Коломбо зробит короткометражний фільм “Shot”, який присвячений саме Енцо Петтінеллі і який вже два рази перемагає на фестивалі. Роль Енцо у цьому фільмі грає Енріко Беруші.

Якщо вас зацікавить автор і ви хочете дізнатися про інші його книги, можете скористатися ось цим посиланням: www.ping-pong.org

Інщі криги цього автора ви можете придбати ось за цим посиланням Smashwords.com

* * * * *